Вони вибрали «Спарту».

ДАВНО ВЖЕ МИНУЛИ ЧАСИ, КОЛИ ДОЗВІЛЛЯМ І ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯМ МОЛОДІ ЗАЙМАЛИСЯ КОМСОМОЛ ТА ПІОНЕРСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ. ЗАРАЗ МОЛОДІ ЛЮДИ ОРГАНІЗОВУЮТЬСЯ, В ОСНОВНОМУ, САМОСТІЙНО. ЗВИЧАЙНО, В НАШ ЧАС ІСНУЄ БЕЗЛІЧ РІЗНОМАНІТНИХ МОЛОДІЖНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ І РУХІВ, ЯКІ НАЧЕБТО ВІДСТОЮЮТЬ ІНТЕРЕСИ ХЛОПЦІВ ТА ДІВЧАТ, АЛЕ, БУДЕМО ВІДВЕРТИМИ, РОЛЬ ЇХ НЕЗНАЧНА ТА Й АВТОРИТЕТ НЕ ДУЖЕ ВЕЛИКИЙ У ЮНАЦЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ.

ЯК ПРАВИЛО, МОЛОДЬ НАМАГАЮТЬСЯ ОРГАНІЗУВАТИ НАПЕРЕДОДНІ ПЕРЕДВИБОРНИХ КАМПАНІЙ ТА ПІД ЧАС ЯКИХОСЬ ГРАНДІОЗНИХ ПОЛІТИЧНИХ АКЦІЙ. А ПОМІЖ ТИМ ЮНАКИ І ДІВЧАТА САМОТУЖКИ ПРИСТОСОВУЮТЬСЯ ДО ЖОРСТКИХ РЕАЛІЙ СУЧАСНОГО ЖИТТЯ. І СТАРШЕ ПОКОЛІННЯ, НАПЕВНЕ, ВЖЕ НЕ МОЖЕ ДОКОРЯТИ СВОЇМ ДІТЯМ ТА ОНУКАМ: НАМ, МОВЛЯВ, НАБАГАТО СКЛАДНІШЕ ЖИЛОСЯ. ТИМ БІЛЬШЕ, ЩО СУЧАСНА МОЛОДЬ ТРУДНОЩІВ НЕ БОЇТЬСЯ Й УСПІШНО ДОЛАЄ ЇХ.

Спадщина не канадської бабусі

Відкрити власну справу зараз не так уже й важко. Перш за все, як відомо, потрібний стартовий капітал. Найлегше тим, кому заокеанські родичі залишають солідну спадщину або заповіт. А як бути тому, в кого немає благодійників з тугими гаманцями? Покійні бабусі Наді Четаєвої та Гени Благова жили колись не в багатій Канаді, а в невеличкому селі Караван поблизу Люботина. їх садиби і земельні наділи розташовані майже поруч. Саме їх, після смерті стареньких, успадкували онуки. Батьки Надії і Геннадія не захотіли морочитися з тими клаптиками землі і напівзруйнованими оселями, а от онуки загорілися бажанням відродити бабусині садиби. Удвох, звичайно, юнак і дівчина там би нічого не зробили — тому вирішили умовити на співпрацю своїх найкращих друзів і знайомих. Однодумців знайшлося близько десяти. Це були надійні друзі, з якими товаришували багато років, вступали разом до вищих навчальних закладів. Про стаціонарне навчання, на жаль, довелося забути. Адже робота на землі вимагала повної віддачі. Тому майже всі хлопці і дівчата згодом вимушені були перевестися на заочні відділення своїх вузів.
Як не дивно, але вирощувати у своєму молодіжному фермерському господарстві вирішили все, що тільки можна на селі. Завели корів, свиней, більше двох десятків кіз, близько сотні кроликів. Через деякий час на подвір’ї вже бігали кури й качки, паслись гуси й індики. А яке ж сільське подвір’я без котів та собак? Маленькі цуценята та кошенята незабаром виросли у великих собак та котів і стали справжніми охоронцями садиби від непроханих гостей і пацюків. На земельній ділянці посіяли пшеницю, віку, ячмінь, овес та деякі технічні культури. Це все — для годування худоби і птиці. Для себе й на продаж посадили картоплю, овочі, іншу городину.
— У перші роки існування нашого молодого фермерського господарства ми працювали дуже напружено, фактично з ранку до пізньої ночі, — розповідає Ірина Коржавіна, одна із засновників і активних членів господарства. — Ми чимось нагадували легендарних спартанців. Інколи не вистачало часу навіть на те, щоб добре виспатись, не кажучи вже про повноцінний відпочинок. Тому й вирішили згодом назвати «Спартою» наше фермерське господарство.
Наполеглива, напружена праця незабаром дала позитивні результати. Почали збирати непогані врожаї, отримувати хороші прирости маси свиней. Збільшувались і надої молока у кіз та корів. Сільськогосподарської продукції, виробленої своїми руками, вистачало не тільки для продажу на ринку, але й для того, щоб частину її відвозити до міста своїм батькам. Коли в сім’ях наших «спартанців» почали регулярно з’являтися м’ясо, сир, масло, яйця, молоко, овочі, батьки зрозуміли, що сільськогосподарські експерименти їхніх дітей не грайливі пустощі молодих людей, а власна надійна справа — всерйоз і надовго.
З часом для обробітку землі й проведення різноманітних сільськогосподарських робіт члени «Спарти» купили коня, взяли в оренду два трактори та причіпний інвентар, які через декілька місяців змогли повністю викупити для власного користування. Це дало змогу взяти в оренду ще близько 2 гектарів землі на розширення виробництва.
Виявилося, суто міські діти досить успішно господарюють. І для цього використовують не стільки спеціальну літературу та університетські знання, а звичайнісінький Інтернет, до мережі якого підключив комп’ютер фермерського господарства програміст Микола Локтішов — студент Московського відкритого університету. Микола знаходить там найпрогресивніші методи фермерського господарювання, рідкісні поради фахівців — практиків, а потім усі разом випробовують ці технології на власному полі. Результати вражаючі. Це помітили й місцеві жителі, порівнюючи свої скромні успіхи на присадибних ділянках і сільськогосподарські досягнення молодих експериментаторів.

Дещо про місцеву ментальність Треба сказати відверто: далеко не всім у Каравані і в Люботині подобається існування молодіжного фермерського господарства «Спарта». Чомусь на селі часто буває: якщо все розвалюється, в занепаді, не працює — ні в кого не викликає запитань, не привертає уваги. А прийшли люди, відремонтували, полагодили все, засіяли поля, розвели живність, працюють наполегливо на землі — то одразу з’являються запитання, колючі зауваження, неприхована заздрість.
Одразу виникають усілякі підозри, припущення, плітки. Не звикли ще деякі люди радіти чужим успіхам та досягненням. Та попри все, щирих друзів у молодіжного фермерського господарства «Спарта» набагато більше, ніж заздрісників і противників. Без юних «спартанців» уже не уявляють повсякденного життя Каравана. Мешканці вже до них: хтось маленьке козенятко їм віддасть, хтось продасть макухи чи висівок, а дехто навіть на тимчасову роботу влаштовується до молодіжного фермерського господарства.
«Спарта» — майже єдине місце в селі, де жителі можуть завжди знайти якусь сплачувану роботу. Після розширення господарства справи пішли ще краще і вже не вистачає робочих рук молодих фермерів. А отже, на роботу зараз наймають і місцевих жителів за відповідну плату. Виорати поле, накосити сіна, збудувати корівник, викопати колодязь — багато ще чого треба зробити в господарстві. Без дужих чоловічих рук не обійтися.
Спочатку місцеві чоловіки якось із недовірою ставилися до пропозицій попрацювати разом з молодими людьми. Але коли зрозуміли, що пропозиції серйозні і за роботу непогано платять — стали охоче працювати в «Спарті».

«Сонячна комуна» стала реальністюДоречно в цій розповіді згадати й Антона Семеновича Макаренка та його знамениті дитячо — юнацькі трудові комуни. Принцип побудови подібних організацій живе й понині. Молодіжне фермерське господарство «Спарта» — один з таких прикладів. Воно існує вже шість років. За цей час устигло довести свою життєздатність.
Усередині колективу — певні правила поведінки. Це, перш за все, дисципліна і старанність. Без цього не можна було б досягти таких помітних успіхів. Кожний член фермерського господарства повинен бути чуйною, вихованою, ерудованою людиною, готовою в будь-який час прийти на допомогу товаришу. Ці юнаки та дівчата не вживають ні спиртного, ні наркотиків, не лаються. Це — золоте правило. Крім того потрібно постійно підвищувати свій загальний інтелектуальний і розумовий рівень. Тому молоді люди багато читають різноманітної літератури з питань філософії, психології, економіки, права, мистецтва, культури, етики тощо. Практично всі або ж навчаються, або прагнуть вступити до вищих навчальних закладів. Причому роблять це не за батьківські, а за власні кошти. Найпопулярніші в них вищі навчальні заклади — Українська інженерно-педагогічна академія, Національний аграрний університет імені Докучаєва, Державний економічний університет у Харкові, а також Московський відкритий університет.
Існує чіткий розподіл праці між усіма членами фермерського господарства. Кожний відповідає за певний напрям чи обсяг роботи. Що цікаво: у фермерському господарстві немає ніяких директорів, начальників чи командирів. Усе побудовано не самосвідомості, довірі.
— Ми цінуємо і поважаємо, перш за все, особисті якості кожного свого товариша, — каже Ірина Коржавіна. — Усі тут рівні, тому не можемо ображати один одного поняттями — я начальник, а ти мій підлеглий. У цьому є щось пригнічуюче, несправедливе.
Зробити приємне товаришу — це один із найголовніших сенсів буття кожного члена молодіжного фермерського господарства. Микола Локтішов, добре володіючи комп’ютером, прагне, щоб кожний тут умів користуватися ним. Геннадій Благов чудово грає на гітарі, тому завжди намагається доставити насолоду своїм друзям грою. Іра Коржавіна захоплюється поезією і літературою, тому залюбки розповідає про кращих представників російської й української поетичних шкіл, допомагає всім бажаючим підготуватися до вступних іспитів в інститути. А Оля Широка, наприклад, дуже смачно готує омлет з помідорами і червоним солодким перцем. Своє фірмове блюдо завжди присвячує «спартанцям».
Своєрідно викорінюють у «Спарті» і вживання ненормативної лексики. Тут вважають, що нецензурні слова, брудну лайку молоді люди застосовують через дуже бідний словниковий запас, через обмежену кількість слів у лексиконі. Тому всім членам колективу рекомендується писати ліричні вірші, тим самим поповнюючи і збагачуючи свій словниковий запас. І ця схема добре спрацьовує: вірші виходять чудові, розмовна мова стає більш образною.
Можна сказати, що в Каравані молодим людям удалося створити своєрідну «сонячну комуну», про яку неодноразово мріяли найкращі мислителі людства. Вільні, щасливі люди добровільно працюють на землі і користуються результатами своєї праці. Вони гармонійно розвиваються, змістовно відпочивають і мріють про те, щоб щастя прийшло до всього людства.
Особливо подобається на території «Спарти» маленьким дітям — меншим братикам і сестричкам членів молодіжного фермерського господарства, яких на літо забирають сюди з міста. Для малечі обладнали невеличкий пляж на місцевому ставку, організували повноцінне харчування та цікаве дозвілля. Так, нещодавно старші брати возили дітей до Харкова, де відвідали історичний музей та зоопарк. їм улаштовують також туристичні походи до лісу, по пам’ятних місцях. Тобто діти безкоштовно отримують повноцінний літній відпочинок під наглядом своїх старших братів і сестер. Восени вони, засмаглі і веселі, повертаються до Харкова, аби сісти за шкільні парти, сповнені вражень про літній відпочинок.
А «Спарта» планує розвиватися далі. Тут уже думають про те, щоб організувати пасіку, у водоймище запустити рибу. Будується тваринницька ферма, налагоджуються нові канали постачання сільгоспсировини.
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
Коли тобі 18—20 років — життя видається не таким уже й складним, а кращі роки ще попереду. Можливо, не кожний юнак чи дівчина з експериментального підприємства в подальшому буде пов’язаний з сільським господарством, фермерською працею. Але головне, що ці молоді люди вже зробили перші, досить упевнені кроки до великого життя. Вони добре знають ціну праці, смак поту, міру людських відносин. Кожний із них загартував свій характер, зміцнів морально і фізично, став справжньою особистістю. Організувавши молодіжне фермерське господарство «Спарта», вони вибрали не найлегший шлях для досягнення успіху. Але цей шлях дає можливість не тільки випробувати власні сили, але й опиратись на них у подальшому.
Василь ЧИГРИН, газета «Слобiдський край», 4 вересня 2004 г.