Віднесені сонцем

Під Харковом комуна екс-міщан, які відмовилися від сексу та спиртного, за допомогою тваринництва та поезії будує Місто сонця. На щастя, комунари прагнуть навчити всю країну.
Журнал «Кореспондент» №20 (359) 5 червня 2009 р, Олена Трибушна, фото — Дмитро Ніконоров.

“ Наша мета — залізною рукою фелічологів [від felico — щастя у перекладі з есперанто] загнати нещасне населення Росії, України та Білорусі до казарм Щасливого життя”, — широко посміхаючись, у перші ж секунди знайомства повідомляє «Кореспонденту» 54-річний Юрій Давидов, одягнений у яскраво-малиновий светр та штани на підтяжках, заправлені у високі, забризкані сільським брудом гумові чоботи. Есперанто, пояснює Давидов, повсякденна робоча мова в очолюваному ним навчальному господарстві С.П.А.Р.Т А. — С.ельскохозяйственной П.оетизированной А.соціації Р.азвитія Т.рудової А.ктивності, яка будує Місто Сонця окремо взятій фермі у селищі Караван за 20 км від Харкова. Утопія італійського філософа-соціаліста XVII століття Томмазо Кампанелли у реаліях українського села втілилася у вигляді невеликої комуни з п’ятірки постійних та кількох десятків час від часу приїжджих членів. Живуть вони у п’яти хатах із прилеглими господарськими спорудами та гектаром землі.
У господарстві — корови, коні, свині та інша домашня живність — лише близько 70 голів. Крім того, є трактор, чотири легковики, пара Газелей. Послідовники середньовічного утопіста працюють у С.П.А.Р.Т.А. по 16 годин на добу. У вільний час пишуть вірші, змагаються за звання найкращого працівника тижня та споживають “науково обґрунтовані” норми м’яса, молока та яєць на душу, а також роблять посильний внесок у розробку власної Теорії Щастя. «Нормально, можна працювати», — ділиться враженнями від спартанського способу життя низькорослий 51-річний Микола Шквородюк, який приїхав до Каравану з Мелітополя. Колишній співробітник воєнізованої охорони, одягнений у мішкуваті спортивні штани та светр, вилами згрібає сіно в рядно, яке потім звалює на плечі напарника, що тягає вантаж у корівник. “Раніше я пив, гуляв, а зараз думаю – навіщо це мені треба?! — пояснює комунар, — Я тепер вірші пишу. Книжки читаю. Друзі знайшов. Тут людині ніби розум дають, свідомість. Хоча перше враження було не дуже: дико було, доки звик”.
Спартанські будні
Порядки у С.П.А.РТ.А. — Спартанські. Мешканцям комуни заборонено курити, пити та вступати у нестатутні відносини, наприклад, вирішувати спірні питання за допомогою куркулів. Міжстатеві стосунки також не вітаються. За порушення дисципліни – штраф. За крадіжку – вигнання із занесенням фото на дошку ганьби. Ті, кому місцеві порядки не припадуть до душі, можуть вільно піти з комуни.
. Щоб новачки швидше запам’ятовували пристрій комуни, імена, що говорять, присвоєні живності, а також будов і техніки. Паперові вивіски з великими написами майже на всіх об’єктах — від комп’ютера до свинарника.
Коні Блокада та Рапіда живуть у сараї Єсенін. Автомобіль Запорожець назвали Об’єктивністю (об’єктивна, мовляв, реальність), дві «дев’ятки» ВАЗ – Фіделем та Пророком, трактор – Шолоховим. Ночують машини у гаражі Байконур.
Дамочки-спартанки живуть у Ярославні — будиночку на три кімнатки та кілька ліжок, з аскетичною залізною ванною, бібліотекою та гігантським гіпсовим бюстом Леніна.
Чоловіча половина спартанців влаштована в іншому такому ж будиночку — Редуті.
За Ярославною — сінок Кутузов. Під Кутузовим, з посмішкою пояснюють спартанці, символічно вміщується льох Наполеон на 30 т овочів. Туалети Сталін та Єльцин — названі на честь «нехороших» вождів. А сараї для худоби — Лікург, Сковорода, Кобзар, Гоголь — на честь справжніх людей. Повний список “Справжніх” включає 300 осіб – від Піфагора та Леніна до Висоцького та льотчика-героя Маресьєва – і висить на увазі, щоб комунари знали, на кого рівнятися.
Штаб-квартира комуни – Терем. У ньому — пара комп’ютерів, телевізор та відеоплеєр.

Стіни обвішані величезними білими листами з графіками надоїв, гаслами, цитатами та віршами. Над робочим столом — троє настінних годинників. Якщо годинник один, вони можуть брехати, пояснює Давидов. На зап’ясті ідеолога теж красуються кілька пар наручного годинника, що час від часу кукарекає і оголошує час механічним голосом.
«Дурдом на виїзді», — у свій перший приїзд в С.П.А.Р.Т.А. подумала колишня вчителька Тетяна Галкіна, яка нині працює тут старшим фахівцем. У середині грудня 2008-го вона приїхала сюди із сусіднього містечка Балаклія за оголошенням у газеті. Комуні був потрібен кухар на зарплату 36 грн. на добу плюс безкоштовне харчування та проживання. Про те, що крім роботи біля плити належить писати вірші та розробляти Теорію Щастя, мати чотирьох дорослих синів та бабуся кількох онуків і не підозрювала. «Мені подруга вдома говорила: дивись, щоб не виявилося все це сектою», — довірливо повідомляє Галкіна Кореспонденту, поспішаючи зустрічати пригнаних з пасовища корів. Відпрацювавши обумовлені два тижні і отримавши розрахункові, Галкіна повернулася додому з думкою знайти роботу легше і спокійніше. Але відгулявши зимові свята, відчула, що її знову тягне до С.П.А.Р.Т.А. “У світі стільки хамства, а тут якось інтелігентно все, культурно. Мені подобається”, — пояснює своє повернення вчителька та хвалиться, що за кілька місяців у комуні написала вже 380 “куплетів”. Не секта це, тепер переконана Галкіна, хоч, мовляв, усе тут зі своїми дивностями.
Для читання власних віршів і не лише члени комуни збираються у Теремі вечорами. Спартанці будуються, розраховуються на перший-другий, потім за «бланками добрих справ» та результатами роботи розподіляють призові місця. На переможців одягають золоту, срібну чи бронзову корону та преміюють — тортом, апельсинами, бананами чи пакетом соку та фотографують. “Їм це все цікаво. Вони в дитинстві не награлися і продовжують цю цікаву гру та дивуються, що за це ще й гроші платять”, — каже Давидов. «А навколо подивіться тільки — як же нудно живуть навколо люди!» — він з глузливою гримасою махає рукою у бік села, що розкинувся неподалік. Щоб людям не було нудно, Давидов висунув свою ідею ще у 1980-ті роки, почавши втілювати її у Підмосков’ї. Засноване там П.оетизированное О.б’єднання Р.розробки Т.еорії О.бщенародного С.части — П.О.Р.Т.О.С., попередник С.П.А.Р.Т.А., проіснувало до 2000-го, після чого ним зацікавилися російські правоохоронні органи. Давидова та трьох його колег засудили за створення збройного формування, обмеження волі та побиття неповнолітніх. Двох чоловіків-теоретиків, включаючи засновника, визначили до психіатричної клініки. Жінкам дали терміни – шість та вісім років. Спартанці переконують: справа була політичною, зброя — легальною, а “побиття” комунари-підлітки, що порушили дисципліну, обрали самі, віддавши перевагу виховному прочуханню вигнання з громади. Переживши гоніння, фелічіологи знову взялися за побудову міні моделі ідеального суспільства. У найближчій перспективі послідовники Кампанелли сподіваються перенести її на околиці, а в майбутньому — на всю територію України, яка «деградує». “Далекий приціл мешканців С.П.А.Р.Т.А. — щасливий вихід людства за межі Сонячної системи в межах Галактики”, — без тіні іронії планує ватажок утопістів.
Воля вибору
Як зізнається Давидов, який написав майже десяток “товстушок” — самвидавських книжок у віршах під загальною назвою К.урс А.налітичної І.дослідницької Ф.Еличології, Теорію щастя він компілював з ідей, що подобалися: “Дещо запозичив у Ієшуа Іосиф так лідер комунарів з усмішкою величає Ісуса Христа, жартома натякаючи на спорідненість з ним], дещо у Джордано Бруно, [Костянтина] Ціолковського, Піфагора”. Озброєний батареєю банок з фарбами та пензликами, ідеолог розфарбовує накреслену на стулках гаражних воріт біля входу С.П.А.Р.Т.А. дев’ятиступінчасту піраміду щастя, яка поступово повинна привести людину від життя в рамках егоїстичного «я» до міжнаціональної комуни та освоєння інших планет. «Головне завдання всього цього, — любовно обводить він рукою володіння спартанців, що розкинулися навколо, — поставити нормально господарство. Ми досліджуємо практично, що не так робиться в цілій країні, і будуємо маленьку модель, яка чудово працює”. Як результат Давидов готовий пред’явити відгодованих поросят, якісне коров’яче молоко та м’ясо, а також ситі щасливі співробітники. Рентабельна комуна proizvodit bol’she, chem potreblyayet, ubezhdayet predvoditel’. Iz nadoyennogo za den’ moloka na shvedskiy stol spartantsev popadayet ne boleye 15 %, a sutochnaya norma myasa — okolo 350 g na kazhdogo. Izlishki uchkhozovskikh produktov okhotno raskupayut selyane. Pravda, strannykh kommunarov mestnyye nedolyublivayut: to ikh korova po nedosmotru zabredet v chuzhoy ogorod, to sami spartantsy tropu vytopchut na chuzhom pole. No posledniye uvereny: aborigenov razdrazhayet propaganda zdorovogo obraza zhizni, a v osobennosti sukhoy zakon. Ne vpisyvayetsya ideya trezvogo schast’ya v mestnyy peyzazh so spirtzavodom po sosedstvu i protsvetayushchim v sele samogonovareniyem. V samoy ideye postroyeniya schast’ya nichego vykhodyashchego za granitsy chelovecheskogo razuma psikhologi ne vidyat, no, kak govoritsya, nasil’no mil ne budesh’ i oschastlivlen tozhe. “Kommuna sama po sebe opasnoy mne ne kazhetsya — nasha istoriya ikh znala nemalo, — rassuzhdayet kiyevskiy psikholog Alevtina Shevchenko. — A kazhetsya opasnym imenno prinuzhdeniye, kotoroye mozhet imet’ v ney mesto, poskol’ku neyasno, k chemu ono mozhet privesti v konechnom itoge”. So svoyey storony professor-religioved Lyudmila Filippovich sektoy kommunu pod Khar’kovom ne schitayet: nikakikh religioznykh priznakov ta ne imeyet. “Glavnyy vopros v tom, chto uchastiye v takom ob»yedinenii dolzhno byt’ svobodnym vyborom i ni v koyem sluchaye nel’zya ispol’zovat’ kakoye-to sostoyaniye cheloveka, k primeru bezdenezh’ye, — govorit ona. — Tochno tak zhe kak nel’zya lishat’ yego prava v lyuboy moment vyyti iz soobshchestva”. 25-letniy kommunar Vladislav Gorban’, vremenno bezrabotnyy stroitel’, prishedshiy v S.P.A.R.T.A. podrabotat’ na svezhem vozdukhe, v takiye nyuansy ne vnikayet, ogranichennym v svobode sebya ne schitayet i obkhoditsya svoimi predstavleniyami o schast’ye. Taskaya seno v korovnik Likurg, opredelyayet yego prosto: “V chetyre vstayu, v desyat’ [vechera] lozhus’. Utrom — loshad’, vecherom — korova, vot vam i vse schast’ye”.
Ещё
2 107 / 5 000
Результаты перевода
виробляє більше, ніж споживає, переконує ватажок. З надоєного протягом дня молока на шведський стіл спартанців потрапляє трохи більше 15 %, а добова норма м’яса — близько 350 р кожного.
Надлишки учхозівських продуктів охоче розкуповують селяни. Щоправда, дивних комунарів місцеві недолюблюють: то їхня корова з недогляду забреде до чужого городу, то самі спартанці стежку витопчуть на чужому полі. Але останні впевнені: аборигенів дратує пропаганда здорового способу життя, особливо сухий закон. Не вписується ідея тверезого щастя у місцевий краєвид зі спиртзаводом по сусідству та процвітаючою в селі самогоноварінням. У самій ідеї побудови щастя нічого, що виходить за межі людського розуму, психологи не бачать, але, як кажуть, насильно милий не будеш і ощасливлений теж. Комуна сама по собі небезпечною мені не здається — наша історія їх знала чимало, — міркує київський психолог Алевтина Шевченко. — А здається небезпечним саме примус, який може мати в ній місце, оскільки неясно, до чого воно може призвести зрештою”. Зі свого боку, професор-релігієзнавець Людмила Пилипович сектою комуну під Харковом не вважає: жодних релігійних ознак та не має. «Головне питання в тому, що участь у такому об’єднанні має бути вільним вибором і в жодному разі не можна використовувати якийсь стан людини, наприклад, безгрошів’я, — каже вона. — Так само як не можна позбавляти його права будь-якої миті вийти з спільноти”. 25-річний комунар Владислав Горбань, тимчасово безробітний будівельник, який прийшов до С.П.А.Р.Т.А. підробити на свіжому повітрі, в такі нюанси не вникає, обмеженим у волі себе не вважає і обходиться своїми уявленнями про щастя. Тягаючи сіно в корівник Лікург, визначає його просто: “У чотири встаю, о десятій [вечора] лягаю. Вранці – кінь, увечері – корова, ось вам і все щастя”.